Працював я якось в юності лісником, і ось стався такий випадок, який запам’ятався мені на все життя.
Сиджу я якось у себе в хатинці, і раптом чую за вікном звірячий рик. Виглядаю – а там ведмідь стоїть на задніх лапах. Я спочатку думав, він агресію проявляє, в першу чергу хотів схопитися за рушницю, але потім придивився – ведмідь просто намагається звернути на себе увагу, не прагне наблизитися, ніяк не проявляє агресію.
Так ми стояли дивилися один на одного, але потім, коли ведмідь переконався, що я його вже точно помітив, опустився на чотири лапи і пішов в сторону лісу, періодично озираючись на мене. Тут я зрозумів, що ведмідь показує всім своїм виглядом, щоб я йшов слідом за ним. Взявши на всякий випадок рушницю, я пішов слідом за ведмедем, розсудливо зберігаючи безпечну дистанцію.
Ведмідь мене вивів до річки, і тут я побачив, що в рибальських сітях заплуталося маленьке ведмежа. Виявилося, це не ведмідь – ведмедиця, привела мене на допомогу до свого малюка. Ведмедик мабуть провів уже багато часу у воді, тому рахунок йшов на хвилини. Не гаючи часу я заліз в воду і став розплутувати сітку. Ведмедиця весь цей час стояла на березі, не роблячи спроби наблизитися.
Близько 20 хвилин розплутував я цю сітку, сам змерз весь до нитки, стоячи по пояс у холодній воді, проте, як тільки ведмежа відчуло, що його кінцівки не стягують ніякі мотузки, тут же вискочив на берег і підбіг до своєї матері. Ведмедиця схопила його за шкірку і забрала до лісу.
Таким чином, я зрозумів, що ведмедиця просто просила мене про допомогу. І зайвий раз здивувався про себе – які ж тварини можуть бути розумні: побачила, що дитина в біді, і пішла шукати людину, яка зможе допомогти.
Загрузка...
