Родом я з села, там зустріла свого чоловіка, вийшла заміж. Все своє сімейне життя я мріяла про розлучення, але нікому про це не говорила. І от зараз, коли я вийшла на пенсію, я вирішила подати на розлучення.
Я всього місяць як вступила в ряди пенсіонерів, а вже встигла переоцінити все своє життя заново. Соромно зізнатися, але я прожила більшу частину життя в шлюбі з людиною, яка мене абсолютно не цінувала ніколи. У мене ніби пелена з очей спала. Перші десять років шлюбу ми прожили в селі, де дуже великий вплив має думка оточуючих. Розлучень в селі практично немає. Треба терпіти, бо де знайдеш кращого чоловіка.
моє рішення, але діти влаштували мені справжній бойкот, вимагають, щоб я пробачила їх батька і прийняла його назад. Вони навіть сказали, що їм соромно за мене перед сватами.
А я цього не хочу. Він мені за все життя набрид. Невже це чоловік напоумив наших дітей? Я намагалася сказати їм, що ми чужі один одному люди і нам немає сенсу зберігати те, чого давно вже немає. Але вони ніби не слухають мене або не хочуть чути.
Чоловік телефонує щодня, просить прийняти його назад, мовляв 35 років прожили разом, а я на старості вирішила концерти влаштовувати. Вони так всі на мене на сіли – і чоловік, і діти, і свекруха, що я вже навіть не знаю, що робити. Але я відчуваю, що не хочу більше з ним жити. Досить, натерпілася. Але як це їм всім пояснити і не прогнутися черговий раз під обставини…
Загрузка...
