Розмова з однокласницею, після перерви в 38 років:
-(рос мова, Ліля) о, привет, Оля, ты теперь уже полностью говориш на укрАинском?! Вот это Да!
-так, Ліля, а чому ти так здивувалась? Я українка, живу в Україні, розмовляю українською. Мене більше дивує твоє питання- це все одно, що спитати Китайця в Китаї: «о, а ти говориш китайською?!»
– (Ліля, рос мова) нєт, ну ты просто в детстве разговаривала по русски
– так, звісно, пам’ятаєш нашу вчительку рос мови? (Примітка: Заслужена вчителька, нагороджена орденом Леніна). Вона нам завжди повторювала: «вы должны говорить на чистом литературном русском языке, а не на этом вашем «рыбасивском» жаргоне; если, конечно, вы не хотите на базаре торговать семечками». Ми були зросійщені, всі, хоча моя мама все життя була україномовна. Саме цю мову, мову моєї мами з незначними домішками суржику, тоді обізвали «рибасівським жаргоном.» Нам, маленьким дітям, вкладали в голови важливість і пріоритетність російської мови.
– (Ліля, рос мова): а знаєш, Оля, я тебе даже завидую. Так, правда! Я бы тоже так хотела, наверное…А я вот сейчас живу в Луцке, и все очень хорошо переходят на русский, и так хорошо говорят на русском! Вот молодцы просто! Очень толерантные все!
-так, я помітила це і знаю. Перехід на рос мову завжди сприймається позитивно, на ура. А ось навпаки – відразу викликає здивування і шквал запитань!
За ці останні роки, коли я свідомо перейшла на українську, я почула не менше сотні запитань. Від друзів, від колег, від однокласників, від таксистів. Всі ці фрази нижче – оригінальна мова, запам’ятались мені дослівно, бо завжди лунали з таким подивом, ніби в мене на голові виросли рога, раптом
перші три питання – топові, найчастіші. Особливо тяжко мені було в перший рік переходу. Я після цих запитань почувалась дуже некомфортно, ніби зі мною щось не так..
хочете дізнатись як це? Спробуйте перейти на українську, після російської…
– а что, ты теперь всегда так разговариваешь?
– а кто у вас в семье говорит на укрАинском?
– и давно ты разговариваешь на укрАинском?
– я тоже умею свободно на укрАинском, просто на русском удобнее
– нет нет, все нормально, все так, просто странно как то это слышать…
-ну, укрАинский это как то непривычно от тебя…
– а дети твои тоже говорят на укрАинском?
– а муж твой на каком языке разговаривает? А, ну да, у тебя же муж бандеровец..
– я не знаю укрАинского, потому что из Кривого Рога. Вы тоже из Кривого рога? Странно, там не говорят на укрАинском
– а вы откуда приехали? Из Киева? Я был в Киеве, там все на русском разговаривают.
– я вообще считаю, что вопросы языка – это не важно, это второстепенно, вот не надо это трогать вообще
– а вообще, какая разница на каком языке разговаривать?
Останнє – ключове. Оскільки немає різниці для російськомовних, але є така різниця для україномовних, то цілком логічно, що має бути лише українська! Всі ті, для кого немає різниці, переходять на мову тих, для кого різниця таки є.
Але чомусь це так не працює…
В храмі Св Сімейства в Барселоні на воротах слави є фрагмент молитви «отче наш», 50-ма мовами. Наша мова теж є серед цих 50! На фото нижче саме цей фрагмент. І ще там є аудіогід Українською мовою!
