Звістка

За даними Київської школи економіки (KSE), збитки українського енергетичного сектору через російську агресію перевищили 8 млрд дол.

Росія обстрілювала всі підконтрольні Україні теплові електростанції (ТЕС), гідроелектростанції (ГЕС), а також 13 теплоелектроцентралей (ТЕЦ).

У KSE зазначають, що вартість відновлення втрачених потужностей ТЕС може суттєво перевищувати оціночну через значний фізичний знос і технологічну застарілість пошкодженого та знищеного обладнання.

Це справді так. Довоєнні дані свідчать, що із загальної встановленої потужності 56,247 ГВт майже половину становили ТЕС, ТЕЦ та блок-станції, які на початку 2021 року були зношені на 90%. До того ж українські ТЕС найбрудніші у Європі.

Аби гарантувати енергетичну безпеку та незалежність країни у післявоєнному відновленні, Міненерго розробляє енергетичну стратегію до 2050 року.

До 2030 року планується збільшити частку виробленої електроенергії з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) з нинішніх 8% до 27%. Що для цього пропонується зробити?

Стимулювання виробництва електроенергії

Net billing (система чистого обліку) – це інструмент стимулювання виробництва енергії з ВДЕ.

Його ідея полягає в тому, що домашній споживач або супермаркет, які мають на даху сонячну електростанцію, можуть віддавати надлишки електроенергії в мережу і платити лише за різницю між спожитою та відданою електроенергію.

У близько 40% СЕС, встановлених приватними домогосподарствами, споживання електроенергії було близьке до нуля (менше 10 кВт-год на місяць) і весь обсяг енергії відпускався в мережу за завищеним “зеленим” тарифом.

Тобто net billing дає змогу одночасно стимулювати розвиток ВДЕ та підвищувати надійність енергопостачання домогосподарств, малого бізнесу та комунальної сфери без додаткового тиску на бюджет.

Два місяці тому в парламенті зареєстрували законопроєкт, який вводить цю модель підтримки власного споживання.

Про необхідність існування системи підтримки для розподіленої генерації з ВДЕ каже й Денис Цуцаєв з Greenpeace CEE.

Він брав участь у відновленні амбулаторії в Горенці Київської області, де встановили тепловий насос та сонячну станцію. Тепер амбулаторія працює безперебійно і заощаджує на оплаті за теплоносії понад 70%.

Інший приклад. Колектив ГО “Екоклуб Рівне” розробив 30 попередніх технічних обґрунтувань для встановлення сонячних панелей для лікарень, водоканалів та інших об’єктів критичної інфраструктури.

У грудні одну сонячну станцію встановили в лікарні міста Звягеля Житомирської області, а до кінця 2023 року планують реалізувати ще девʼять таких проєктів.

“Коли ми розробляли техніко-економічне обґрунтування, то виходили лише з базових потреб об’єктів інфраструктури, адже комунальна сфера не може віддавати надлишки виробленої електроенергії в мережу.

Якби нет-білінг уже працював, ми б планували більшу потужність, відповідно, об’єкти могли б виробляти більше електроенергії”, – каже експерт з енергоефективності “Екоклубу Рівне” Дмитро Сакалюк.

Контракти на різницю

Міненерго пропонує ухвалити закон про контракти на різницю.

Відповідно до нього виробники електроенергії з ВДЕ зможуть отримувати компенсацію від “Гарантованого покупця” у вигляді різниці між “зеленим” тарифом або аукціонною ціною та ринковою вартістю електроенергії.

Це дасть змогу залучити виробників на ринок електроенергії та зменшити обсяги необхідних резервів у системі.

У пояснювальній записці до законопроєкту вказано, що наразі близько 78% об’єктів відновлюваної енергетики в Німеччині працюють за моделлю feed-in-premium (контракти на різницю).

Обсяги генерації “зеленої” електроенергії у 2020 році досягли в цій країні 50%, що свідчить про успішність такої моделі.

У ЄС поширена практика проведення аукціонів на будівництво об’єктів відновлюваної енергетики в рамках моделей feed-in-premium.

Зокрема, у Польщі проводять аукціони із застосуванням контрактів на різницю та строком підтримки 15 років. В Україні законодавство передбачає надання підтримки за результатами аукціону протягом 20 років.

Сертифікати походження електроенергії

Створення системи надання гарантій походження електроенергії, виробленої з ВДЕ, відповідно до іншого законопроєкту, актуальне для бізнесу, який ставить за мету скорочення викидів.

Можливість купувати “зелену” електроенергію для промисловості важлива для декарбонізації виробничих ланцюгів відповідно до GHG protocol – міжнародного стандарту для обрахунку викидів парникових газів.

Актуальна ця можливість і для експортерів з огляду на плановане запровадження механізму вуглецевого коригування (немодернізовані підприємства, які мають значні викиди парникових газів, сплачуватимуть мито за можливість експорту продукції до ЄС) на кордоні з ЄС (CBAM). Це вся промисловість країни.

Крім того, парламентський комітет розглядає законопроєкт “Про експорт електроенергії, виробленої з ВДЕ”, що працюватиме лише в поєднанні із сертифікатами походження електроенергії.

2030 рік: перспективи України та ЄС

У 2022 році Єврокомісія затвердила план з прискореної відмови від російських енергоносіїв REPowerEU.

Він має на меті до 2030 року припинити залежність ЄС від російських викопних видів палива, які використовуються як економічна, політична та кліматична зброя.

У рамках REPowerEU пропонується:

• підвищити ціль на 2030 рік щодо частки енергії з ВДЕ в кінцевому енергоспоживанні із 40% до 45%;
• запровадити законодавство і регуляторні стимули для прискорення процедури отримання дозволів для вітрових та сонячних електростанцій, запровадження довгострокових корпоративних договорів купівлі електроенергії;
• ввести нові потужності сонячних електростанцій: 320 ГВт до 2025 року і 600 ГВт до 2030 року;
• запровадити в будівельні норми встановлення сонячних панелей на дахах нових будівель;
• збільшити виробництво біометану до 35 млрд куб м до 2030 року;
• прискорити розвиток водневих технологій для декарбонізації промисловості, зокрема для виробництва “зеленої” сталі та аміачних добрив. 

   

А як в Україні?

“До великої війни в Україні було понад 10 ГВт встановленої потужності ВДЕ. У 2021 році частка ВДЕ включно з ГЕС у балансі становила 13,8%. Ми плануємо подвоїти цей показник до 2030 року.

Це потребуватиме будівництва 10 ГВт та залучення щонайменше 10 мільярдів доларів інвестицій”, – каже керівник директорату електроенергетичного комплексу та розвитку ринку електричної енергії Міненерго Олександр Мартинюк.

Крім генерації електроенергії із сонця та вітру, значний потенціал має біоенергетика, зокрема виробництво відновлюваних газів.

У поєднанні з високоефективною когенерацією біометан може стати важливим компонентом енергетичного переходу для України та ЄС.

У меморандумі про стратегічне партнерство у сфері відновлюваних газів, підписаному в лютому 2023 року, сказано, що це зміцнить енергетичну безпеку, підтримає боротьбу із зміною клімату та позитивно вплине на економічне відновлення.

Першим кроком стало схвалення урядом порядку функціонування реєстру біометану і видачі гарантій його походження.

За оцінками Біоенергетичної асоціації, до 2030 року Україна здатна повністю замістити імпортований природний газ власним біометаном і твердим біопаливом в обсягах до 10 млрд куб м на рік.

До 2050 року ця цифра може досягти 26 млрд куб м, що дорівнює внутрішньому споживанню у 2021 році.

“У 2020 році біомасою було заміщено 5,2 мільярда кубометрів природного газу. Тобто у 2021 році ми спожили 26 мільярдів кубометрів газу, а споживали б 31 мільярд, якби не внесок біоенергетики.

Тобто близько 15% природного газу в Україні вже заміщені біоенергетикою. Наразі середньорічний темп приросту біоенергетики становить 11%”, – каже керівник асоціації Георгій Гелетуха.

Сонячна енергетика активно розвивається попри війну.

СЕС встановлюють домогосподарства та об’єкти критичної інфраструктури, щоб забезпечити резервне живлення під час збоїв в електромережі. З початком війни роль малих систем з акумуляторами зросла.

“В Україні встановлені 7,6 ГВт потужностей сонячної енергетики. Ця цифра буде збільшуватися, адже сонячна енергетика дозволяє найшвидше та з найменшими витратами відновити втрачені через війну генеруючі потужності.

В Україні зареєстровані 45 тисяч домашніх сонячних систем, а маємо потенціал щонайменше мільйон.

Цей процес потрібно стимулювати, адже лише розподілена генерація може стати запорукою енергетичної безпеки держави”, – пояснює голова Асоціації сонячної енергетики Артем Семенишин.

За оцінками Української вітроенергетичної асоціації, потужності вітрової енергетики до 2030 року можна збільшити до 18,5 ТВт-год шляхом використання більш потужних генераторів та наземних ВЕС потужністю 5,4 ГВт.

Виробництво електроенергії офшорними вітровими електростанціями прогнозується на рівні 1 ТВт-год у 2030 році, а їх встановлена потужність – 300 МВт.

“Для прискорення темпу введення нових потужностей на рівні хоча б 1 ГВт щороку важливо мати свою сучасну виробничу базу і почати виробництво деталей для вітрових турбін в Україні.

Розвиток наземного та офшорного вітроенергетичного сектору дозволяє створювати робочі місця, розвивати регіони з вітровим потенціалом і не платити загарбникам за енергоносії”, – каже голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков.

Локалізація виробництва обладнання та переробка ВДЕ

Україна зацікавлена в створенні потужностей для виробництва вітчизняного обладнання для відновлюваної енергетики. Це дозволить створити робочі місця і зменшити імпортну залежність від постачання деталей.

“До 2030 року можна локалізувати виробництво третини компонентів вітрових турбін в Україні. Ще до війни сталь з “Азовсталі” йшла до Туреччини для виробництва турбін.

Зараз багато компаній залишили ринок Росії, залишають ринок Китаю і можуть бути локалізовані десь на кордоні з Польщею. Для економіки України це був би чудовий ефект”, – каже Конеченков.

Україна також має створити умови для утилізації та переробки обладнання з виробництва ВДЕ. Перші СЕС в Україні будуть виводитися з експлуатації у 2035 році, а масове їх виведення очікується у 2045-2050 роках.

Масове виведення з експлуатації об’єктів вітроенергетики також очікується ближче до 2045 року.

На відміну від АЕС, виведення яких триває десятиліття, це не потребуватиме витрат з бюджету і буде додатково стимулювати виробництво завдяки повторному використанню матеріалів у рамках циркулярної економіки.