Дмитро Павличко – Ніні Матвієнко, яка віддала сина в московський монастир.
Не вчи мене любити Україну,
Якщо ти свого сина віддала
Московській церкві, золоту дитину
Перевернула в темного хахла.
Не чує він тепер твоєї мови,
Ненавидить свого дитинства сни,
Не молиться до Божої Покрови
За Україну, що встає з труни.
Ти сина в монастир чужий сховала,
Закрила мудро від страшних загроз;
Душа твоя від страху приневпала,
Але не бійсь! Він – славний малорос.
Він молиться до імперського бога,
Цілує руку п’яного попа,
Ховається од світла, як стонога,
Його душа – безпам’ятна й сліпа.
Він дивиться в царів жорстокі лиця,
Та бачить янголів, а не катюг;
Він – не слуга Господній, він – мокриця,
Диявола пахолок, рабський дух!
…А твій синок до твого серця й дому
Не вернеться із підкремлівських зір,
Він на землі Гоморри і Содому
Відновлює кривавий «русский мір»!»
