Це сталось в одній з міських шкіл. У наше місто переїхала сім’я моїх знайомих після того, як у них закінчився контракт з одним солідним підприємством на Півночі.
Вони купили собі квартиру, знайшли гідну роботу, фахівці відмінні, таких всюди запросять на роботу, як то кажуть, “з руками і з ногами відірвуть”.
Одним словом, облаштувалися. Турбував лише стан доньки п’ятикласниці: дівчинка почала приходити додому зі школи заплакана, не хотіла вчити уроки, і з відмінниці скотилася до поганих оцінок.
Дівчинка була дуже розумна, і батьки просто не вірили, що вона могла не вивчити урок.
Все виявилося набагато складніше, ніж могло б здатися на перший погляд.
З’ясувалося, що в новій школі вона “блиснула” своїми знаннями перед однокласниками. Її хвалили вчителі, і заздрили їй ровесники. Однокласники обзивали її образливим словом «вискочка», а на перервах штовхали в коридорі, і не пускали в буфеті в чергу за пиріжками.
В школу пішов батько, де про все і дізнався. Класна керівниця, з якої він поговорив, відповіла просто: а що ви хочете, це ж діти. Батько попередив, що якщо над дівчинкою не перестануть знущатися він поскаржиться до вищих інстанцій.
На якийсь час все затихло. Правда, до дівчинки приклеїли ще один «ярлик»: ябеда.
А потім все почалося спочатку. Як тільки у дівчинки знову з’явилися п’ятірки з усіх предметів все повернулося на старі позиції. Одного разу дівчинка прийшла зі школи вся в сльозах, і сказала, що більше туди не піде. Батьки розпитали у неї, що знову сталося. І вона розповіла, що однокласники на перервах дістають з її портфеля всі речі, і розкидають по підлозі.
Батько рішуче попрямував до школи, зайшов клас, і запитав: чи дійсно таке відбувається? На питання: навіщо вони це роблять школярі відповіли, що це у них гра така.
Батько мовчки підійшов до кожної парти і змів усе шкільне приладдя кривдників дочки на підлогу. А потім відправився в кабінет директора школи за поясненням.
На що директриса відповіла: це ж діти, можливо у них дійсно така гра.
Тоді батько потягнувся до сумочки цієї поважної пані та розкидав по підлозі всі її речі. Вона з відкритим ротом спостерігала за тим, що відбувається. І ледь видавила з себе: навіщо ви це зробили? На що батько відповів, що це у нього гра така. І так він буде грати кожен день, якщо над його донькою не припиняться знущання.
З тих пір дівчинку більше не ображали. У неї з’явилися подруги, і повернулася бажання до навчання. Школу вона закінчила із золотою медаллю, довівши, що вона не вискочка і не ябеда.