Життя моє було далеко не простим. Виріс я в дитячому будинку. Батьки відмовилися від мене ще в ранньому віці, я тоді був ще зовсім маленьким, я їх навіть не пам’ятаю. Ще в дитинстві я зрозумів, що розраховувати потрібно тільки на себе, ніхто тобі більше не допоможе. Коли мої однолітки прогулювали уроки і байдикували, гуляючи біля річки, щоб батьки не знали, я старанно вчився, вже в той час, я поставив собі за мету влаштуватися в житті так, щоб ні мої діти, ні внуки, ні від кого не залежали. я хотів стати успішною людиною, яку будуть поважати, до якої тягнутимуться усі.
Після армії я відкрив свою першу справу, це було виробництво бруківки. В цей же час я і познайомився зі своєю дружиною, звали її Тамара. Через пів року ми одружилися, а через рік у нас з’явився малюк. Я був щасливий, як ніколи в житті, здавалося більшого й не потрібно в житті. Мій бізнес також пішов стрімко в гору. І я почав виробляти блоки і ще багато декоративних виробів з бетону. Замовлення йшли з різних куточків країни великими партіями, тому доводилось багато працювати і їздити у відрядження. Дружина моя ніколи не працювала, займалася лише господарством та дитиною. Проблем з грошима у неї не було і вона ніколи і ні в чому собі не відмовляла, жила в добрі та достатку.
Одного разу я прийшов додому, не попередивши дружину, поїздка відмінилася в останню хвилину і довелося повернутися. Коли я відкрив двері своєї квартири я увійшов і побачив свою дружину з іншим. Був скандал, дружині я сказав, щоб вона йшла куди хоче. Але Тамара не пішла, лише “переїхала” в іншу кімнату. Вона просила вибачення, благала не розлучатися, сказала, що ніколи такої помилки більше не зробить, і я пробачив свою дружину. Пробачив, бо щиро кохав її і хотів, щоб син ріс в повноцінній сім’ї.
Так минуло 3 роки нашого життя. За цей час у нас з’явилася донечка. Начебто все було добре, але дружина знову взялась за старе. Додому вона більше нікого не приводила. Якось я побачив її в ресторані з незнайомцем, потім вони пішли в готель. Я йшов слідом за ними, коли постукав у номер, мені відкрив двері той чоловік, я увійшов всередину і побачив там дружину. Знову суперечка, вона знову благала, просила вибачення, і я знову вибачив, я не уявляв життя свого без своєї маленької донечки, хотів, щоб у неї була сім’я, як у всіх діток, про яку я сам мріяв все своє життя.
Минуло два роки і я знову почав помічати за Тамарою, що щось не так. Знову пішли скандали в сім’ї. Ось тут почалося ще гірше. Вона сказала, що вже доросла і самостійна людина, додому не приходила по три дні. А коли поверталася, просила вибачення, обіцяла, що це було останній раз і я прощав, але це повторювалось знову і знову.
Якось, занедужала наша донька і потрібно було здати деякі аналізи і батькам. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що я не батько маленькій донечці. Дочці я сам нічого не сказав і Тамарі заборонив розповідати дівчинці.
Через рік Тамара сама занедужала. Висновок фахівців був невтішним. Вона більше не гуляла, була завжди вдома. Поводилася тихо і скромно. На той час я зустрів іншу жінку, я дуже покохав її. Але вона хотіла, щоб я одружився на ній і поставила мені умови, або вона, або моя сім’я. Я вибрав сім’ю, заради маленької донечки.
Зараз з боку здається, що у нас все чудово, ми нікому нічого не розповідаємо, але коли заглянути всередину, то проблем багато. Піти з родини я не можу і не хочу. Може це йде з дитинства, кинути дружину в такому стані, теж не можу. Але я хочу щоб мене теж кохали і цінували. Хоча б трішки. Я стільки поклав сил заради своєї сім’ї, постійно старався для найрідніших людей.