Журналіст Роман Скрипін прокоментував програму, яка вийшла на телеканалі “ЗІК” за участі Ольги Фреймут та Наталії Влащенко. Під час ефіру Фреймут розкритикувала Сергія Притулу. Коли мова зайшла про Сергія як можливого мера Києва, Фреймут висловилася категорично:
«Це смішно! Якщо Притула стане мером Києва, тоді я буду жити в Лондоні. Я буду йому дуже вдячна, бо це стане для мене причиною поїхати з країни. У нього поганий смак. Вибач, Сергію… Але яким би він не був дотепним та інтелектуальним, у побуті він якось дивно одягається, штани хитаються постійно, ці паски… Він має знати, що чоловік не носить штани з пасками… Він не джентельмен. Уявляєте, що буде з Києвом? Він все розмалює в синьо-жовтий колір, у нас буде ілюмінація, як в Китаї, придумає якісь дивні правила, закриє всі красиві ресторани в Києві- в нас буде «Випічка» і «Перепічка». Якщо Притула жартує по-народному – про ковбасу, про фізіологію, про одне і те ж – він в житті такий же».
А ось реакція Романа Скрипіна на скандальне інтерв’ю:
Романе, стримуй себе. Стримуй. Ну, постарайся. Стримуй!
Ні!
Тут тре розповісти пару історій. Для розуміння контексту.
Історія перша.
Ольга Коник приходить на 5 канал й щиросердно мені очі в очі говорить що хоче бути ведучою новин.
Стверджує, що працювала на BBC.
Я заперечую, позаяк ведучий новин це не Muppet Show. І перед тим, як стати ведучим, треба трошки побути польовим репортером.
В сухому залишку: Оля Коник не працювала, а лише стажувалася на ВВС. У Британії вона завагітніла, але вийшла заміж в Україні за іншого. Це дуууууже персональна історія, вона мене не обходить, але це важлива риса у загальній картині про фальш та снобізм.
Оля Коник не стала ведучою на 5 каналі. Але потім стала штучною величиною у “Підйомі”, скажімо, а потім у “Ревізорі”. Хто і як ліпив з Олі Коник зірку, цілком інша історія. Ми лиш знаємо не Олю Коник, а Олю Фреймут. Яка какає конваліями.
Історія друга.
Сергій Притула, якого щедро нагороджує своїми “конваліями” Оля Коник. Хлопець не простий. Часом суперечивий. Проте кожен з нас відповідає за свої вчинки. І Сергій якраз з цим може впоратися. Хоча б історія з партією “Голос”, де фронтменом, а можливо й головою мав би бути саме він. Бо у нього є і розум, і харизма й необхідна самоповага. Його “Вар’яти” – комерційний проект. Ну і ОК. Так, Сергій зверхній. Сергій зухвалий. Так, він тримається обабіч медіаімперії Пінчука. Але ну ніяк не можна зеперчити, що Сергій це Сергій. Притула є таким, яким він є. Може і в баштан присунути. Без білих рукавичок. А бікоз він волонтерить по ходу. Для фронту. І за це – респект. В сухому залишку: Сергій Притула це особистість.
Історія третя.
Наталя Влащенко.
Я намагаюся утримуватися від оцінок.
Буду лаконічний в цьому випадку: я не розумію, нахіба вона це робить. Кому потрібна ця девальвація та девіація. Я просто не розумію й не знаходжу навіть логічних аргументів. Утім, повторюся, кожен з нас сам відповідає за свої вчинки. Тож, маршрут Наталі Влащенко окреслений нею самостійно. Нах*й так нах*й, в п*зду, так в п*зду.
З цих трьох, окрім того, що відкривати вербальний отвір і знає що таке бізнес, лиш двоє. І це не Оля Коник.
Притула й Влащенко. І він і вона знають що таке бізнес й вміють і рахувати й прораховувати.
Далі, якщо дивитися на розкреслений навпіл аркуш, Притулі великий плюс за волонтерство.
А Наталі великий мінус за колаборацію з ворогом.
Притула ніколи не продавав обкладинку свого журналу. А Наталя це робила.
Врешті-решт, кожен відповідає за себе й свої вчинки.
Сухий залишок:
Навіщо обговорювати Притулу з Олею Коник? Хто це? Що це? Що вона вміє, окрім відкривання рота з приводу й без?
Навіщо множити порожнечу?
Влащенко не могла сам на сам поговорити з Притулою?
Даруйте за риторичні питання.
А хто чемпіон і так ясно.