В мирному процесі ми маємо бути принциповими. Не йти на такі поступки, яких від нас вимагає Росія. Всі спроби припинення війни на Донбасі — спосіб реалізувати на практиці ключові положення Мінських угод. Іншого варіанту вийти з війни немає. Тому треба пробувати це. До того ж більшість українців, як свідчать соцопитування, підтримують необхідність мирного врегулювання конфлікту, розпочинає свій матеріал політолог Володимир Фесенко.
Категорично не можна називати це перемир’я проросійським. Це не просто не відповідає дійсності, це маніпулятивно. Спроби вийти з війни (спочатку через перемир’я) — абсолютно нормальні. І якщо є шанси на це, треба пробувати це зробити. Якщо для Зеленського ці перемир’я — дійсно намагання врегулювати конфлікт спочатку через припинення вогню. Інша річ, що, на превеликий жаль, Росія використовує це як інструмент тактики, щоб демонструвати нібито свою схильність до миру, в першу чергу, для західних учасників переговорів. Але коли вони бачать, що українське керівництво не йде на поступки, тоді вони повертаються до своєї класичної тактики — відновлення бойових дій. І те, що ми зараз бачимо, свідчення того, що де-факто Росія вийшла з угоди, підписаної 22 липня. А та угода передбачала припинення снайперської та мінної війни.
Українська сторона має також змінити тактику реагування на військово-політичну ситуацію на Донбасі. Треба давати адекватну відсіч. Можливо, асиметричну. Вже є повідомлення, що українські військові таку відсіч дають. Проросійські бойовики використовують підступну тактику — під прикриттям перемир’я завдають ударів, убивають українців, а потім знову кажуть: так, ми хочемо перемир’я. Зеленський правий, що треба розібратися у цьому випадку, коли одночасно троє українських військових загинуло.
Це можуть бути і диверсійні дії, а може хтось із місцевих встановлювати ці міни. Варіанти різні.
Висловлю непопулярну думку: майже за півроку цього перемир’я виникло певне розслаблення, зокрема, і у військових. Зараз концентрацію треба відновити, посилити всі заходи безпеки, щоб унеможливити такі інциденти.
Я б звернув увагу на оцінку нинішньої ситуації.
Відмовлятися від перемир’я не можна. Зараз йдеться не про його збереження, його вже немає, а про відновлення переговорів щодо умов нового припинення вогню. Але такого, яке було б ефективним. Потрібна більш жорстка принципова позиція щодо місії ОБСЄ. Претензії до її дій, яка не помічає чомусь брутальних порушень режиму припинення вогню — це викликає серйозне занепокоєння. Критика вже пролунала у штаб-квартирі ОБСЄ на засіданнях цієї організації, але треба це питання порушувати, бо ситуація явно ненормальна.
Переговорний процес зайшов у глухий кут. Росія намагається загострити обстановку (російський «форум» на Донбасі, заяви про можливість інтеграції в Росію, заяви Путіна, що «ми не кинемо Донбас»), тиснути на українське керівництво і суспільство. Тут не варто кидатися у крайнощі. А їх у нас дві. Перша — давайте йти на мир на російських умовах. Це позиція ОПЗЖ та інших проросійських сил. Але це нам миру не принесе. Це — перенесення війни на всю територію України. Друга крайність — ніяких домовленостей, війна до переможного кінця. Це бравада патріотична. Не є реалістичною і прагматичною позицією. В мирному процесі ми маємо бути принциповими. Не йти на такі поступки, яких від нас вимагає Росія.
