Зараз мені вже 65 років, живу я зовсім одна, бо чоловіка мого не стало майже три роки тому. Тепер я одна, хоча так сказати не можна, але в житті виходить тільки так.
Але у мене є двоє прекрасних та розумних дітей: старший син і молодша дочка. І є у мене четверо онуків. Всі мої онучата різного віку. Вони, буває, мене відвідують, приходячи в гості. Ну, це ті, які постарше вже, молодших іноді діти привозять на канікули до мене. Живемо ми всі в одному місті, але в різних районах.
І, можливо, вам буде важко мені повірити, але ось при такій кількості рідних людей поряд, я всі свята залишалася одна.
З нетерпінням чекаю цього Різдва, можливо, на цей раз хоч мої діти згадають про мене.
Поки чоловік був живий, мені і гостей не потрібно було. Ми спокійно зустрічали свято вдвох, і нас все влаштовувало. Ми з ним жили в добрі та злагоді, підтримували одне одного у найважчу хвилину. Але після того, як його не стало, я стала відчувати себе зовсім самотньою. І саме в новорічні свята це почуття посилюється в десятки разів.
Мені так прикро коли розумію, що я стала старою і нікому не потрібною.
Цього року, як і в останні роки декілька років підряд у новорічну ніч діти не подзвонили і не привітали, а набрали мене лише 1 січня. Ніхто мене не кличе до себе, ніхто не хоче їхати ні в Новий рік ні на Різдво до мене.
На кожна свято я залишаюся одна. Мої діти їдуть, або до своїх родичів, чи до друзів, чи до батьків своїх других половинок.
Я думаю, деякі жінки мене зрозуміють. Коли ти прожив життя і намагаєшся дати все своїм дітям і онукам, а в певний момент розумієш, що ти їм всім байдужа. У мене складається таке вражженя, що я їм вже не така потрібна, бо стара, я лише тягар якийсь для них, виходить.
Я чомусь думаю, що мої діти зрозуміють мене в старості, але це буде вже так пізно. Я живу зараз, тут, і хочу відчувати себе потрібною мамою і турботливою бабусею сьогодні, а потім мене вже не буде.
Сказати просто так це все у вічі своїм дітям я соромлюся, раптом вони не зрозуміють мене і лише образяться. Хочеться, щоб вони самі все зрозуміли, а не слідували моїм проханням.
Мені з кожним роком все сумніше і прикріше залишатися одній в свята. Я раніше завжди уявляла, що коли мої діти будуть дорослими, на такі свята у мене буде повна хата гостей. Я мріяла, як буду старанно готуватися до свята: наряджати ялинку, готувати незвичайні і смачні страви. Представляла, як буду втомлюватися, і полегшено зітхати, коли всі будуть роз’їжджатися.
Своїм дітям я дуже багато разів запрошувала всіх разом відсвяткувати Новий Рік або Різдво у мене вдома, але діти постійно відповідали: іншим разом, у нас вже плани. Так прикро розуміти, що в плани твоїх дітей, які не входиш ти. Мене просто переповнює почуття несправедливості. Чому все так?
Можливо тому, що я стала стара, нікому не потрібна, зі мною нікому не цікаво. Але ж попри вік мій вже давно не молодий в душі я та ж сама їх любляча та рідна мама і бабуся.
Загрузка...
