Новорічно-різдвяний період для мене найгірший у році. Доводиться їхати до тих клятих родичів чоловіка. Село, а не люди!

0

Сезон новорічно-різдвяних свят для мене – це найгірший час у році. Доводиться їхати до тих клятих родичів чоловіка. Терпіти на можу ні їх, ні їхні застілля! Село, а не люди!

Я зі свого чоловіка буквально зробила людину. Навчила одягатися, манер, викорінила з його лексикону сільські словечка і діалектизми. На це в мене пішов не один рік роботи і заборона для нього їздити до своїх родичів у село! Я навіть телефонні розмови їхні стараюся якось обмежувати, бо розмовляючи з ріднею, він все одно використовує ті сільські словечка, які мене страшенно дратують.

Але раз у рік на Різдво ми таки змушені навідуватися до його матері та батька. Сидіти за величезним столом з його неосвіченими родичами, терпіти їхню наглість і допити. Я просто не можу – для мене це, як каторга. Я тільки ступаю на поріг його дому, як мене одразу починає боліти голова. Не можу переносити той специфічний запах, який стоїть у хаті. Мабуть, це від того, що його батьки тримають корову та іншу живність.

Усі ці дні я фактично голодую. Столи аж тріщать від їжі, але вона вся смажена, жирна, що смалець аж плаває, майонезна і важка. А коли гляну на потріскані, без манікюру, мозольні руки його мами, то аж тошнить від думки, що вона готувала ними їжу, і мені її споживати. От так і сиджу, здебільшого мовчу, п’ю воду і намагаюся тамувати позиви рвоти. А ще стараюся не слухати тих дурниць, які говорять ті неотесані селюки: про корів, свиней, курей та інші нісенітниці про які говорять люди, що живуть далеко від цивілізації. А коли вони починають мудрувати щось про політику, то просто стараюся втекти – терпіти не можу, коли відкривають рот там, де не розбираються. Тим більше, вони всі страшенно недалекі.

Найгірше те, що ці посиденьки до вподоби моєму чоловікові! Він аж сяє, коли слухає, що верзуть його родичі, завжди радий їх бачити. А як він кидається на ту масну недоїжу – ледь тарілки не облизує! Натомість, коли я готую йому справді корисну та здорову їжу, він до неї такого апетиту не проявляє. Під кінець чоловік відтягує час, щоб додому вертатися. Я його буквально з батьківської хати виштовхую. А він, як на зло, тих закруток завжди понабирає цілий багажник, щоб нагадування про його батьків мене круглий рік в моїй же квартирі дратувало!

Не розумію, чому йому в селі так подобається. Тим більше, чоловік знає, що мені там погано, але все одно їде у те Богом забуте місце. Чесно, мені дуже образливо, бо саме я зробила все, аби чоловік став нормальним! Він мої старання просто не цінує. Мабуть, правду кажуть: людину з села можна вивести, а от село з людини – ніколи!

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я