В маленькому містечку, жив овдовілий швець та виховував маленького сина Дмитрика.
Напередодні Різдва Христового, малий підійшов до батька та сказав:
— Таточку, сьогодні до нас завітає Боженька Ісус.
— Не вигадуй синку, — сказав тато.
— Мені наснився сон де я бачив Спасителя. Він пообіцяв, що прийде. Джерело
Хлопчик довго сидів біля вікна та визирав гостя. І тут бачить, біля їхнього паркану на вулиці, двоє хлопчаків б’ють іншого хлопця, який навіть не захищається. Син шевця стрімко вибіг на вулицю, розігнав забіяк та забрав в будинок скривдженого хлопчину.
Вони його вмили, розчесали та добре нагодували. Дмитрик подивився на черевики хлопця та й каже:
— Татку, в мене ж дві пари зимового взуття, а у бідного хлопця діряві черевики. Можна я йому подарую свої валянки, сьогодні ж Різдво?
— Я не проти. — погодився чоловік.
— Вони взули хлопчину й той щасливий побіг додому.
Дмитрик знов сів біля вікна та продовжив чекати Ісуса. Несподівано біля дверей будинку з’явився жебрак та постукав у двері. Швець відкрив двері, а чоловік каже:
— Люди добрі! Я не їв вже більш як три доби, дайте, будь ласка, хоча б шматок хліба та ковток води.
— Заходьте в будинок, — запросив Дмитрик.
Сім’я шевців зігріли, напоїли та ситно нагодували чоловіка. І він радісний пішов своїм шляхом, а Дмитрик повернувся на свій пост чекати Христа.
На вулиці вже стемніло, ввімкнулися ліхтарі та почалася хуртовина. Хлопчик щось побачив та покликав батька:
— Татку! Дивись! Там біля ліхтаря жінка стоїть з малою дитиною на руках, вони ж замерзнуть!
Він вибіг на вулицю та забрав їх в будинок. Швець з сином та жіночка з дитям разом повечеряли й Дмитрик каже:
— Таточку, куди ж вони підуть вночі? Ти подивись яка заметіль! Можна вони заночують в нас?
— Синку, а де ж ми їх покладемо? – запитав батько.
— Я ляжу на піч, ти на диван, а вони на нашому ліжку.
— Добре синку, нехай буде як ти хочеш.
Дмитрик примостився на припічку та й заснув міцним сном. Сниться йому, начебто прийшов до нього Ісус та каже:
— Дитя ти моє любе! Будь щасливий все життя!
— Боженька, я тебе цілий день чекав! – здивовано відповів хлопчик.
— Синку, я до тебе тричі приходив. І кожного разу ти мене приймав. Та так, що й придумати не можна.
Вранці прокинувшись Дмитрик помітив в кутку свої валянки, на обідньому столі ароматний пиріг, а на серці радість, якої ніколи повік не було.