Ми перестали цінувати здоров’я, і тому отримали цю хворобу, щоб усвідомити, що про здоров’я потрібно дбати.
Ми перестали цінувати природу, і тому отримали таку хворобу, щоб наше перебування в природі було мінімальним.
Ми перестали вміти співіснувати в сім’ях, і тому ця хвороба закрила нас в наших будинках, щоб ми знову навчилися жити як сім’я.
Ми перестали поважати людей похилого віку, тому отримали цю хворобу, щоб згадати, які вони вразливі.
Ми перестали цінувати медичних працівників і фармацевтів, щоб дізнатися, які вони незмінні.
Ми перестали поважати вчителів, і тому нам ця хвороба закрила школи, щоб батьки самі могли спробувати вчити.
Ми думали що можемо купити все, бути всюди і з кожним з ким хочемо зустрітися, тому ми отримали цю хворобу, щоб усвідомити, що це не є звичайністю.
Нами заволоділа Мамона*, вільний час ми проводили в супермаркетах, тому нам ця хвороба їх закрила, щоб зрозуміти, що щастя ми не можемо придбати.
Багато уваги ми приділяли нашому зовнішньому вигляду і завжди порівнювали себе з іншими, тому нам ця хвороба закрила обличчя масками, щоб зрозуміти, що нашої краси там немає.
Думали, що ми господарі на цій землі, і тому отримали цю хворобу, щоб нас щось дуже мініатюрне і невидиме могло приручити, дати нам путівник і трохи смирення.
Ця хвороба в нас багато забирає, але в той же час дає можливість багато чому навчитися і зрозуміти те, що в житті найважливіше. Ми отримали хворобу зшиту по нашим міркам. Можливо, як людству, вона насправді була нам потрібна!