Мене звати Оля, мені вісімнадцять років. Вже давно відчуваю себе дорослою, ненавиджу згадувати свої дитячі роки. Якщо можна було б, то з задоволенням стерла б з пам’яті моменти дитинства, тому що вони не дають мені нормально жити. Ніяк не можу прогнати з голови важкі спогади, вони міцно засіли в моїх думках і від цього періодично накочується така туга, що хочеться вити або кричати.
Головою я розумію, що не можна тримати в душі образи, потрібно прощати, але серцем зробити цього не можу. А ображена я на свою рідну матір.
Коли я була зовсім маленькою, сім’я наша була повною і хорошою, з мамою і татом. Але перед тим, як мені йти в перший клас, батьки розлучилися. Що послужило причиною, я не знаю, ніколи на цю тему ми з матір’ю не говорили. Перший час тато гуляв зі мною по вихідним, іноді забирав зі школи, допомагав робити уроки. А потім його раптово не стало, і у мене не залишилося нікого, крім мами.
Тоді я чітко стала відчувати, що вона мене не любить. Материнських обіймів або поцілунків на ніч перед сном я не знала. Мені завжди здавалося, що я ніби плутаюся у неї під ногами і заважаю. Якось мати так розізлилася на мене, що в пориві гніву закричала: «Навіщо я тебе взагалі народила на свою голову?», Ввечері правда вибачилася, але я цю фразу вже ніколи не змогла забути. Не знаю, в чому я завинила? Зараз думаю, що вона зганяла на мені злість за батька, за те що у неї не склалася особисте життя.
Раз на рік, а іноді і частіше, мати приводила в будинок «нового тата». Чому вони не затримувалися з нею надовго, мені невідомо. Але кожен раз, коли черговий чоловік йшов, маму накривали напади агресії а я не знала, куди від них ховатися. Вона обзивала мене різними поганими словами, могла пoбити. Я тікала на вулицю і тинялася в міському парку, якщо встигала прихопити з дому хліба, то годувала качок на ставку.
Коли мені було чотирнадцять років, з нами оселився новий мамин кавалер Геннадій, жаxливо негарний, я б навіть сказала потворний. Я тоді стала розуміти, що матері все одно, який поруч чоловік, аби хтось був. Характер у нього ще гірше зовнішності, частенько він піднімав на матір руку, але та мовчала і все терпіла. Так боялася втратити кавалера …
Але найстрашніше, що цей Геннадій став xтивo задивлятися на мене. Особливий інтерес в його очах з’являвся, коли нап’ється. Я намагалася не звертати уваги, але в душі дуже боялася, тому практично не перебувала вдома. Після шкільних занять йшла до когось з подружок, ми разом вчили уроки, а потім гуляли. Додому поверталася ближче до ночі, щоб поспати, а рано вранці знову втекти в школу.
Найскладніше було на вихідних, не могла ж я цілими днями сидіти у подруг, тому за старою звичкою намотувала сотні кіл по міському парку, просто сиділа на лавочках і милувалася щасливими сім’ями на прогулянці. Мені було приємно бачити, як граються малюки з мамами і татами, катаються на каруселях, самокатах, велосипедах, сміються. А потім раптом до горла підступив ком, і хотілося розридатися від того, що мені не судилося в житті випробувати такого щастя. Ні мама, ні Геннадій не помічали, що мене всі вихідні немає вдома; ніхто не питав, де я була, що їла? Здавалося, якби я зникла з їхнього життя, то вони навіть не кинулися б мене шукати.
Якось раз я прийшла пізно ввечері, а матері не було вдома. Гена поодинці пив на кухні. Я швидко переодяглася і лягла спати в своїй кімнаті. Незабаром крізь сон я відчула, що мене хтось гладить по нозі. З жaхoм схопилася і побачила, що на ліжку сидить Геннадій і несе п’яний бред про мою красу і молодість. Він спробував мене обійняти, я зaкричaлa з усієї сили, відштовхнула його і втекла на вулицю у чому була. На щастя це сталося теплої травневої ночі, а моя найкраща подруга Наталя жила в сусідньому під’їзді. Коли я до неї прийшла, Наталіна мама постелила мені в залі. Я щось намагалася придумати, але, мені здається, вона про все здогадалася.
Додому я повернулася тільки через три дні і вперше завела з матір’ю серйозну розмова. Розповіла про те, що Геннадій намагався до мене приставати, але вона злісно і коротко кинула у відповідь: «Це нісенітниця».
Тоді я стала описувати мамі всі подробиці про погладжування по нозі, про спроби обійняти, про його словечка, яка я молода і красива. Я помітила по очах матері, що вона мені вірить і злиться. Але її слова вразили мене наповал: «Та ти знаєш, що таке жити без чоловіка? Я не хочу тебе більше слухати ». Тоді я остаточно зрозуміла, що матері у мене немає, та й ніколи не було. Хіба можна назвати матір’ю жінку, якій довгі роки будь-який залицяльник був дорожче рідної дитини.
Ще три місяці я пожила з ними, рятуючись втечею від п’яних нападок Геннадія і материнських погроз. Потім вступила до коледжу, оселилася в гуртожитку і зустріла гарного хлопця. Півроку тому ми одружилися, з мого боку на весіллі були тільки подруги.
Живемо у його батьків і чекаємо маленького. Свекри прийняли мене як рідну. Я зараз майже щаслива, спокою не дають образи на матір. Моя дитина ще не народилася, але я вже розумію, що ніколи не зможу проміняти її на чоловіка, навіть якщо він останній на землі. Чому ж так вчинила зі мною моя мама? Ночами мене душать сльози. Я не знаходжу в собі сил її пробачити.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Загрузка...
