Будь-який президент є заручником своїх обіцянок. Чого досяг Зеленський? Про це розповів в інтерв’ ю для журналу НВ політолог Володимир Фесенко, передаємо в оригіналі.
Найбільше досягнення Зеленського суто політичне — на цій дворічній межі президенства він залишається найбільш рейтинговим і популярним політиком країни. За мірками України — це величезне досягнення для наших президентів. Бо неминуче у нас відбувалося розчарування всіма українськими президентами і падіння їхніх рейтингів.
Ще одним досягненням є справа Медведчука. Це не була обіцянка Зеленського, але навіть на нинішній фазі в таких обмежених формах початок кримінального переслідування — це вже серйозний прогрес в боротьбі з п’ятою колоною Росії в Україні.
Відзначу дві невдачі президента. По-перше, з кадровою політикою. Там є і позитивні моменти, але все ж таки проблем тут дуже багато. Помітні постійні коливання, стихійний відбір.
По-друге, не вистачає системності, як і в державній політиці в цілому. До речі, де найменше змін? У зовнішній політиці, і це дуже добре. Ось там більше системності й послідовності та менше коливань. А ось у внутрішній політиці цього набагато більше.
Будь-який президент є заручником своїх обіцянок. Пригадую, для Порошенка це була велика проблема — про відмову від бізнесу і швидкий мир. До речі, схожа ситуація із Зеленським, просто в іншій формі. Це урок для всіх майбутніх кандидатів у президенти: будьте обережними зі своїми обіцянками.
На пресконференції мені сподобалося, що цього разу президент чесно визнав, що сказати — через рік, через два закінчиться епоха бідності було б нереалістично. Не можна тут виставити чітку дату. Простий приклад: Зеленський, коли став президентом, дав завдання уряду Гончарука прискорити темпи економічного розвитку, потік іноземних інвестицій в країну. Але ж таке завдання непросто виконати. До того ж ніхто не очікував, що буде пандемія коронавірусу і економічна криза, пов’язана з нею.
Тому я думаю, що все це — уроки для Зеленського, і зараз він дуже обережний в оцінках і не каже про швидкий мир, і що протягом його першої каденції закінчиться епоха бідності.
Насправді епоха бідності завершується індивідуально. Хоча є і конкретні об’єктивні критерії, вони, наприклад, стосуються витрат на харчування. Кожна людина сама має дбати про свій рівень життя. Але є соціальні функції: лікарі, вчителі, викладачі вищої школи. Коли у них низькі зарплати — це ненормальна ситуація для суспільства і для держави. Але коли людина працює в бізнесі чи сама обирає собі роботу — де платять більше. Чи робити те, що подобається, — тут відповідальність самої людини. Не треба чекати подарунків від держави. Це наслідок соціалістичної психології. Але все рівно держава у нас відповідає за соціальні питання. І залишки цієї патерналістської психології — коли рівень життя має забезпечити держава — вони навіть у Зеленського були. Слава Богу, що він поступово від цього відходить.
