Є в мене двоюрідна сестра Люда. Ми майже одного віку, колись дуже близькі були, дружили, та останнім часом спілкуємося не часто. Так от нещодавно вона святкувала свій ювілей – 60 років. Запросила й мене до ресторану. Я відразу вирішила, що не піду, не люблю ці пишні набутки, та й грошей багато дарувати не можу. Зараз в конверт 2000 кладуть, як в ресторани йдуть.
Утім, я відразу попередила, що забіжу до неї привітати вже після свята. Вона наче й проти не була. Відгуляли вони на славу, всі фото в інтернеті виставляли. Столи були багаті, повно всіляких страв. Наступного дня я все ж зібралась до Люди. Поклала в конверт 1000 гривень, взяла цукерки і вирушила.
Сестра знала, що я завітаю, я попередила. Та стіл вона й не подумала накрити. Вже в моїй присутності почала виставляти на стіл контейнери із залишками, котрі зібрала зі столу.
– Що це?
– Та дивись, там повно всілякої смакоти.
– Ти що не могла по тарілках розкласти чи бодай розігріти?
– Так ти ж своя, не чужа! Все свіже! – сказала вона, хоча було видно, що харчі зовсім не свіжі.
– І що тепер? Мене поважати не треба?
– Ой, не починай!
– Та ти хоч щось приготувала сьогодні?
– Ні, я хотіла відпочити. Треба було вчора прийти і їсти гарне й свіже.
Заледве вона чай заварила. Тієї їжі з контейнерів я не торкалася, бажання не мала. Лишень думала, що забагато грошей поклала в конверт. Краще б собі продуктів купила. Саме тому врешті я не втрималась.
– Ти вибач, звісно, але я там в конверті, здається наплутала. Дай на хвильку його!
Вона принесла конверт і я забрала з нього одну купюру – 500 гривень. Та я й не підозрювала, що Люда встигла туди зазирнути. Тож коли я повернула конверт – вона не відходячи знову туди подивилась.
– Ти що забрала гроші?
– Так, а що?
– Ну, ти даєш!
– Тут нема за що тисячу давати.
– То забирай вже й решту.
Вона повернула мені конверт, я встала й пішла геть. Я розумію, що вийшло не дуже гарно, але чесно, не вважаю, що в цьому моя провина. От розсудіть самі, що я мала робити?
Загрузка...
