Я хочу прокричати пост!
Вже поверталась з базару, що на Леваневського, закупивши все необхідне.
Та не змогла пройти повз чергову, нажаль, дуже поширену картину сьогодення.
Старенька жінка перебирала в ящику черствий, дешевий хліб, в пошуках своєї буханки.
Але так і не купила.
Я запропонувала купити їй хліба. Вона дуже зніяковіла, але погодилась.
Купила свіжу буханку.
Потім разом повернулись на базар. Купила їй трохи твердого сиру, окорок, яйця і кільце ковбаски – 135 грн.
135 грн – коштував бабусин гарний настрій і сита вечеря.
135 грн – така мала сума і водночас великі гроші майже для кожного українського пенсіонера! 🙁
135 грн – Коефіцієнт сорому за мою державу і тяжкого суму за злиденну старість тих, хто, нажаль для будь-якої влади в цій країні, до неї дожив!
Чому я пишу про це?
БУДЬ ЛАСКА, ОЗИРАЙТЕСЬ! СКІЛЬКИ ГОЛОДНИХ, ЗЛИДЕННИХ СТАРЕНЬКИХ ЛЮДЕЙ НАВКОЛО. ПО МОЖЛИВОСТІ КУПУЙТЕ ЇМ ЩОСЬ. ВОНИ ТОМУ ДУЖЕ РАДІ! І ПРОДУКТАМ І ПРОСТО УВАЗІ.
КОЖЕН, ХТО ЧИТАЄ ЦЕЙ ПОСТ, ЗРОБІТЬ МАЛЕНЬКИЙ ДОБРИЙ ВЧИНОК! НЕХАЙ ЦЕ БУДЕ НОВОРІЧНА ЕСТАФЕТА ДОБРА 🙂
Відкривайте серця. 🙂 Не будьте байдужими! Просто віддаєш – просто отримуєш!
Вона без упину дякувала. А я ледве стримувала сльози…
Україна. Де ми і хто ми, поки стара людина не може дозволити собі буханку черствого хліба???
