“Лікування коштувало по 100 тисяч – на день!” Відомий медик Василь Савенко зrорів від ковіду

0

Лікар, який підняв первинну медицину у невеличкому місті Старий Самбір на Львівщині, не дожив до 60 років через коронавірус. Василь Савенко зміг подолати рак третьої стадії півтора роки тому, але не зміг побороти «ковід».

Про його смерть із співчуттями й висловленням поваги як до професіонала зробила допис і заступниця міністра охорони здоров’я Ірина Микичак.

Василь Савенко керував Старосамбірським центром первинної медичної допомоги і вів прийом як уролог. Він працював до останнього і навіть під час госпіталізації «швидкою» давав коментарі журналістам. А от коли потрапив до реанімації, то всі ліки потрібно було діставати родичам. Один день лікування обходився в суму понад 100 тисяч гривень.

Попри високий ризик зараження на роботі, адже Савенко контактував із хворими, розслідування не підтвердило, що це професійне захворювання. Тож родина, яка теж складається з медиків, не отримає виплат від держави.

Більше того, в рідному місті почали цуратися членів родини лікаря, втім, не змінили свого легковажного ставлення до засобів захисту й карантину, розповідає Радіо Свобода син Василя Савенка Олег Савенко. Він також лікар і працює у Львові.

Лікар із 45-річним досвідом

– Батько був дуже працьовитою людиною, сам він із Вінниці, там познайомився із нашою мамою, вони разом вчилися в медичному університеті.

В 2000-х роках були низькі зарплати в лікарів, і він змушений був поїхати в Африку лікарем, щоб заробити якісь кошти. Потім батько повернувся, працював два роки у Львові.

Далі очолював Старосамбірський відділ охорони здоров’я – два роки. А далі з’явилася вакансія заступника головного лікаря Старосамбірської центральної районної лікарні.

Там він пропрацював 8 років, і почалася медична реформа.

Він завжди прагнув, щоб люди жили і лікувалися в хороших умовах, їздив багато по всіх лікарнях – переймав досвід, їздив до Києва, на всі можливі програми для поліпшення якості медичних закладів.

І тут створилася первинна ланка медицини, почала реформа йти, і йому запропонували очолити первинну ланку медицини.

Робота у Старому Самборі

– Це була дуже-дуже важка робота, бо ніхто не знав, як у подальшому воно буде, чи проіснує та реформа далі. Батько дуже в це вірив і доклав усіх зусиль, можна побачити в інтернеті, якою та наша лікарня була, первинна ланка.

Він вклав усю душу і всього себе в ті два роки, за які він зробив первинну ланку медицини в районі.

Усе для людей, щоб вони запам’ятали, казав віе: «Не зроблю я, ніхто не зробить». Він весь час поспішав завершити ту первинну ланку, дуже гнав, щоб це зробити, доки є фінансування, всі тендери проходив, вночі їхав до Києва поїздом, просив гроші, щоб зробити і те, і те для гірського населення.

Остання місія

Дуже багато є ФАПів і амбулаторій у нашому районі, які мали б іти під скорочення і не фінансуються. І найголовніша місія в останні місяці його життя була, щоб їх не закрили, бо весь час надходили накази щодо скорочення.

Коли мені віддали телефон батька, то я бачив, що він писав повідомлення голові Львівської області з проханням профінансувати хоч на половину ті ФАПи, щоб людей не скоротили.

До останніх днів, поки він був при свідомості, переживав, писав. Багато повідомлень не дійшли, бо не було інтернету, але я повністю всім, кому призначені ті листи, переслав, коли отримав його телефон.

Як захворів на COVID-19

– Прийшла ця біда в наш район, і дуже багато людей не вірили в це, казали, що це все брехня, що немає вірусу.

Коли тільки починалося захворювання у перші місяці, батько дав наказ закупити маски – 4000 масок. Тоді ж ніхто не думав, що буде такий ажіотаж, а він закупив їх по 50 копійок за маску, дуже тішився. Поскладав їх на склади і сказав: «Побачите, ще знадобиться». Коли вони вже були по 20–30 гривень, наші лікарі всі були забезпечені.

Над ним тоді сміялися, навіщо так робити.

Працював до останнього, стежив за собою – ходив у рукавицях, дуже просив мене, бо я у місті Львові, щоб я обережним був у лікарні, щоб не заразився. Переживав за нас.

Він мав іти у відпустку, в нього мав бути день народження – 60 років, на жаль, 1 серпня він помер… За 10 днів до того він захворів.

Він почав підкашлювати у четвер, у п’ятницю піднялася в нього температура, здав тест, пішов на самоізоляцію. На жаль, підтвердився тест.

У понеділок він поїхав на комп’ютерну томографію, і тоді стало відомо про велику пневмонію.

25 липня, я пам’ятаю, це мій день народження, я приїхав додому, і не передати словами, в якому стані тато був… уже на кисневій масці – ми мали апарат удома.

На свій день народження відвіз тата до реанімації до Львова. 27-го числа його вже підключили до ШВЛ, і 1-го числа його вже не стало.

Чи захворів на роботі?

У тата був один постійний пацієнт, який до нього приходив на консультації. До того, як він заразився, він контактував із цим пацієнтом, який помер після тата через два дні від коронавірусу.

Знаю, що тато з ним контактував, бо він щось йому виписував, відправляв його в інше місто на обстеження по урології.

Але, на жаль, коли почали вести розслідування, то сказали, що це не від нього, і написали, що контакту не було.

Про компенсацію

У нашій державі простіше написати, що контакту не виявлено, ніж узяти відповідальність на себе. Хоча я завжди казав, що ці кошти, які мали виплатити, мені тата не повернуть, і вони мені взагалі не потрібні. Але чисто по совісті.

У Львові нам сказали, що 1 мільйон 600 тисяч гривень не дається ніколи. Це тільки для тих родин, де є маленькі діти, де один із членів сім’ї не працює, тоді виділяється сума у 200–300 тисяч.

Мені ті кошти не потрібні, я сам себе забезпечу. Але є сім’ї, в яких це був єдиний годувальник і, не дай Бог, помирає людина, і сім’я лишається без нічого.

Так, лікарня виплатила останню зарплату, лікарняний, профспілка виплатила на поховання, але про ті суми, про які говорить держава і наш президент, – це дуже смішно. Коли по новинах я чую, які виплати мають бути, то стає просто смішно, і навіть не хочеться той телевізор більше вмикати і слухати їх.

За які кошти лікували

– Усі можливі ліки, які могли, ми знаходили, які коштували на день лікування по 100 тисяч гривень – на день! Ніхто їх не забезпечував: це давали список і ми купували все.

Більшість ліків ми купували, а з тими найдорожчими, які призначили на 5 днів – по 100 тисяч гривень на день, – нам дуже допомогли інші лікарі – просто передали їх до лікарні. Я досі вдячний за все тим людям, до яких я звернувся.

Про ставлення до коронавірусу в рідному місті

– Одиниці сприймають серйозно, і дуже багато, що ні. Багато людей відвернулися після смерті батька, деякі взагалі з острахом ставилися перші дні до мене і до сім’ї.

Коли я звернувся в один магазин, дещо треба було купити до машини, подзвонив по телефону до свого дуже доброго знайомого, як я вважав, він каже – підійдіть, візьміть.

Підійшов під магазин, мені винесли порожній кульок, кажуть – покладіть туди гроші, ми до вас не хочемо навіть підходити, речі мені винесли. Але ті самі люди ходять, у той самий день, ходять по барах і ресторанах і не бояться.

Якщо подивитися, хто в місті маски носить, то носять у кишені, вдягають лише коли заходять у магазин, у який просто їх не впускають без них.

Дуже багато людей пишуть про те, що під коронавірус зараз все спихають. Але це пишуть ті люди, які із цим не стикалися. Коли приходить біда в сім’ю, то починають вірити… Я вам так скажу: в мого тата легені з’їло за тиждень часу.

За матеріалами: Радіо Свобода

Загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я