Мій син Андрій одружився торік. Разом із дружиною Ірою вони одразу переїхали у власну квартиру, тому тепер заїжджають до мене нечасто. Зазвичай бачимося лише на свята.
З Ірою в мене стосунки ніколи не були особливо теплими. Щоразу, коли вона приходить, дивиться на мене так, ніби оцінює з голови до ніг, а потім неодмінно знаходить привід пожартувати щодо мого віку.
Мені ще тільки скоро виповниться п’ятдесят. Я працюю, займаюся спортом, стежу за харчуванням і своєю вагою. Не відчуваю себе старою і тим більше не збираюся поводитися як пенсіонерка.
Тому на її шпильки я намагалася не реагувати. Думала: ну що з неї взяти? Молодість, характер такий.
Одного разу Іра зателефонувала мені.
– У вас скоро ювілей, – протягнула вона. – Це вже такий поважний вік!
Я навіть подумала, що вона хоче поговорити про подарунок, можливо, запитати, що саме я хотіла б отримати.
Але ні. З її тону було зрозуміло, що це чергова шпилька.
Я промовчала.
Не хотіла сваритися через дурниці. Все-таки це дружина мого сина.
І ось настав мій ювілей.
Я вирішила не згадувати всі ті неприємні слова Іри. Хотілося просто гарно провести день, побути з близькими людьми.
Запросила рідних та друзів. Спеціально зі Львова приїхала моя молодша сестра Анна. Звісно, прийшли й Андрій з Ірою.
За столом було весело. Ми розмовляли, сміялися, згадували різні сімейні історії.
Коли настав час дарувати подарунки, Іра підійшла до мене з великим букетом троянд і конвертом.
– Це від нас із Андрієм, – сказала вона.
Я подякувала й узяла конверт.
Андрій одразу усміхнувся:
– Мамо, тобі хіба не цікаво, що там?
– Гроші дарувати так банально, – відповіла я. – Я думала, ви з Ірою щось оригінальніше придумаєте.
Син загадково усміхнувся.
– А ми й придумали!
Я відкрила конверт.
Спочатку просто прочитала назву, а потім перечитала ще раз.
Санаторій у Моршині. Десять днів. Комплексна терапія та лікування.
Я навіть не знала, що сказати.
Просто стояла й дивилася на путівку.
Невже вони справді вважають мене настільки старою?
Моя сестра Анна теж зацікавилася подарунком і взяла путівку до рук. Вона уважно прочитала все, що там було написано, а я відчула, як мені стає незручно навіть перед нею.
– Андрію, – нарешті сказала Анна, – то твоя мама тепер має гуляти в парку з дідусями та бабусями й приймати оздоровчі ванни? Вона ж у тебе цілком здорова!
Іра одразу повернулася до мене.
– Інно Романівно, невже вам наш подарунок не сподобався? – запитала вона з такою усмішкою, що я відразу зрозуміла: вона чудово бачить, як мені неприємно.
– Мамо, – поспішив пояснити Андрій, – ми просто хотіли, щоб ти відпочила.
Я вже не витримала.
– Ви знущаєтеся? Який ще санаторій? Я ще молода! Такий подарунок мені знадобиться років через двадцять. Якщо вже хотіли, щоб я відпочила, купили б путівку до Болгарії чи Туреччини!
Андрій ніби навіть образився.
– Але там свіже повітря, дуже хороші номери, – почав він виправдовуватися. – І розваги там є.
Анна не втрималася:
– Наприклад, театр у Будинку культури?
За столом стало тихо.
Я подивилася на сина.
– Нехай Іра вважає мене пенсіонеркою, але від тебе, сину, я такого не очікувала.
Після цих слів Іра різко відсунула стілець і вийшла з-за столу.
Андрій одразу кинувся за нею.
Вони навіть нормально не попрощалися з гостями.
Я ще деякий час сиділа за столом, намагаючись стримати сльози. А потім вирішила провести їх до машини.
Коли вони вже збиралися їхати, я простягнула Андрію конверт.
– Забирайте. Якщо вам так подобається цей курорт, самі там і відпочиньте.
Син мовчки взяв ключі, сів за кермо і завів машину.
А я так і залишилася стояти з букетом троянд у руках, дивлячись їм услід.
Свято було зіпсоване.
Того вечора я довго плакала.
Мені було боляче не стільки через невдалий подарунок, скільки через сина. Я завжди думала, що Андрій мене розуміє. А тепер він просто став на бік дружини й навіть не захотів побачити очевидного.
І найбільше мене мучило одне питання: невже він справді не розуміє, що за цим «подарунком» Іра вкотре просто насміхалася з мого віку?
